DIGITAL COVER: 17 запитань до Катерини Кухар

Катерина Кухар — жінка, що стала синонімом українського балету. Вона несе українську культуру у великий світ, виховує майбутні покоління та впевнено тримає фундамент українського академічного балету у ці страшні дні. Ми зустрілися з примою, щоб дізнатися як її змінила війна та що чекає на український балет у майбутньому. 

 Якщо вважати, що життя — це історія, де Ви — головна героїня. Як називається глава, у якій главі ви зараз знаходитесь?

“Escape to reality”. Сьогодення без розуміння та впевненості у майбутньому змушує свідомість шукати шляхи порятунку. Хочеться прокинутись від нескінченного жахливого сну, в якому ми всі живемо. 

В одному з інтерв'ю’, яке відбувалося до повномасштабного вторгнення Ви глибоко торкнулися теми досконалості Катерини Кухар — яка цінує перфекціонізм у дрібничках, яка вимоглива до себе і завжди ставить високу планку. Чи легко це Вам дається тепер, коли світ змінився?

Перфекціонізм і жага до життя залишились зі мною. Це сталі величини, напевно, до кінця життя.

Але їм прийшлося адаптуватися до несподіваних умов і викликів життя, щоб зберегти ментальне здоровʼя моїх дітей.

Лише за тиждень після початку повномасштабного вторгнення я змогла обійняти своїх дітей. Безмежне щастя, що ми нарешті разом. Наступного дня, я вперше залишилась з дітьми без бабусі, дідусів, бебісіттерів та прибиральниць. 

Ранок почався з «Мамо, звари нам манну кашу як бабуся!». Я жодного разу не готувала кашу і взагалі не готувала. Тоді прийшло усвідомлення, що починається зовсім інша історія Катерини Кухар… Зараз немає тих, кому легко. 2,5 роки як ми покинули дім і живемо у друзів, родичів, знайомих.

Але чи маємо ми право ставити собі такі питання, коли зараз все невизначено в цьому світі, а не тільки у нас. Глобально світ на порозі великих змін, на наших очах змінюються правила гри та ролі головних гравців.

Ви мама двох прекрасних дітей. Ми не будемо питати в чому секрет і як  встигаєте бути мамою виконуючи ще з десяток складних задач щодня. Але що для Вас було найважчим у батьківстві? А що виявилось найприємнішим сюрпризом?

Найважчим було навчитися готувати таку саму манну кашу та супчики, які готує бабуся (сміється). Найприємніше — перші миті життя, коли ти тримаєш маля на руках і бачиш плід цих складних місяців. Приходить глибоке розуміння, що це частинка тебе, твоєї душі, твого кохання. І потім, коли маленькі руки обіймають і шепіт біля вушка: “мама, я тебе люблю”. 

Так вийшло, що зараз українські діти втратили відчуття безпеки світу, яке було в них до 2022 року. Як Ви вважаєте, як саме це вплине на особистість вже в дорослому віці?

Відчуття безпеки залежить від багатьох речей та обставин. На це питання краще відповідати фахівцям-психологам. Я можу сказати, як війна впливає на балетне мистецтво і його розвиток в Україні. Багато дітей покинуло Україну з початком повномасштабного вторгнення, а у дітей дуже швидко відбувається асиміляція за кордоном. На жаль, є вірогідність, що багато з них може не повернутись до Батьківщини. 

Діти до 14 років дуже швидко адаптуються за кордоном й в наших талановитих дітях зацікавлені інші країни і готові створювати для них кращі умови. Війна вимиває культурну еліту, що має бути фундаментом для нового покоління України. 

Питання в тому, чи зможемо ми повернути молодь до Батьківщини? Які шляхи для цього обере держава, що зможе запропонувати тим, хто навчився вже жити за кордоном. Ми вже зараз мусимо думати, як відновити сильну та могутню державу.

Сукня Guranda, жакет Viktor and Rolf (Novias)

Сукня Guranda, жакет Viktor and Rolf (Novias), чокер Artichoke

Чи можуть батьки допомогти створити внутрішні опори? Як саме Ви допомагаєте своїм дітям пройти цей шлях і зберегти відчуття, що “все буде добре”?

Батьки — це найсильніша внутрішня та зовнішня опора для дітей. Їхнє основне завдання —  створити умови, де діти відчуватимуть себе в безпеці. Всі діти різні і батьки діють згідно свого розуміння. 

Я не кажу своїм дітям, що «все буде добре». Не можу дати таких обіцянок, але можу показати власний приклад ставлення до складних ситуації, вчу жити тут і зараз, адаптувати наше життя під обставини. 

Дітям не потрібні казки дорослих. Я завжди їм говорю як є. Пояснюю словами, які вони вже здатні зрозуміти за віком. Найголовніше зараз — зосередитися на навчанні, на саморозвитку, збереженні здоров’я.

Активне, насичене життя, високий рівень стресу вимагають глибокого відновлення та ритуалів релаксу. Ви раніше ділилися в інтерв’ю для одного з українських телеканалів, що запалюєте свічку та через енергію полум’я “заряджаєте свої батарейки”. Як змінилися ваші звички та духовні практики після початку великої війни?

Я стала дуже рано прокидатись, оскільки маю збирати дітей до школи і готувати сніданок. Тепер я черпаю свої внутрішні сили на світанку.  Коли сонце сходить, навкруги тиша і я можу побути наодинці із собою, своїми думками. 

У цей час я записую мрії та цілі у спеціальний гарний блокнот, щоб направити ці думки в правильному напрямку.  Чому саме зранку? На аврорі, під час сходу сонця відбувається очищення свідомості і душі. Цей період як символ незаплямованої чистоти і духовної досконалості. Він символізує вселенське творче лоно і жіноче начало, тому я прагну викласти особливі думки та бажання на папір саме у цей час. 

Для мене це немов ранкова молитва, джерело сили та чистих думок. Звичайно зі мною залишаються мої звичні ритуали: і свічки, і бокал вина, і душ або ванна. Просто додала ще один приємний must have для себе.

Як балерина Ви є дуже дисциплінованою. Які ще інші особисті якості допомагають Вам у роботі?

Як кажуть, диявол ховається в деталях — намагаюсь помічати дрібниці. Також мої помічники: зваженість рішень, цілеспрямованість у досягненні цілей, терпіння закінчити розпочате, сила волі для подолання труднощів. У командній роботі — це синтонність та емпатія для розуміння ситуації і людей. 

Принаймні, я намагаюсь це робити. Разом з тим важливо залишатись свідомою та гнучкою людиною, вміти концентруватись на важливому та правильно менеджерити свій час. 

І, звичайно, вміння бачити свої помилки.  У балеті треба вміти свої недоліки вміло маскувати або перетворювати на «родзинки».

Чи вірите Ви у долю, чи все у Вашому житті сталося лише завдяки праці і таланту?

Кожному із нас в житті дається шанс. Тут питання лише в тому чи вміє його людина розпізнавати та чи може знайти в собі сили цим шансом скористатися. Треба зрозуміти, що це саме той момент — і діяти. Звичайно без доброї вдачі абсолютно нічого не буває.

Які були найбільші виклики, з якими довелося зіткнулися як керівниці КДФХК?

Я прийшла в Коледж, з якого випускалась сама і стала керівником тих людей, які мене колись навчали. Це звичайно певний тригер, як для мене, так і для них.

Але найбільший виклик звичайно — капітальний ремонт, який розпочали ще до повномасштабного вторгнення. Мені здається, ці стіни не мали жодних реновацій з 60-х, відколи ця будівля була зведена.

З величезною кількістю бюрократичних моментів довелось працювати, щоб його почати. Маємо справу з державною установою, тож неможливо просто взяти й змінити. Довелося затвердили мільйони паперів, поставити печатки у всіх інстанціях і так шкода, війна зупинила і без того важкий процес.

Сукня Katerina Rutman

Як просуваються ремонтні роботи у закладі, які наразі є необхідними?

Зараз Коледж найбільше потребує закінчення ремонту гуртожитку, де живуть учні й студенти. Багато чого вже зроблено. Проте ми рухаємось немов равлики через недостатність коштів. 

Попри все, цього навчального року 2023/2024 року діти жили в теплому гуртожитку. Ще восени ми розпочали утеплення стін. Та чималий борг за мною ще залишається.

На початку цього навчального року вся адміністрація коледжу зі страхом чекала на холодну зиму, складні умови через відключення опалення й світла. Вирішили не чекати надходження повної суми для утеплення гуртожитку — я від свого імені підписала договір. 

Наразі коледжу потрібна фінансова допомога, щоб ми могли віддати борги будівельникам.

Зараз ми вже радіємо, що діти перезимували в теплі: кампус утеплений. Залишилось лише «зробити красу»: зашпаклювати, зробити відкоси й пофарбувати. Як тільки буде вирішена ця задача, будемо рухатись далі.

Перед новим роком в гуртожитку було полагоджено дах, встановлено санвузли, поклали плитку, зробили відмостки. Ще трошки — і діти зможуть жити у відреставрованому гуртожитку. Точніше, одній з його половин.

Які особливості є, на Ваш погляд, в українській балетній школі?

Поєднання техніки з емоціями та акторською майстерністю. Артист дуже досконально “доспівує” свій внутрішній стан та емоцію, якої вимагає вистава: Кармен чи Мавка з «Лісової пісні». Своїми рухами відтворює та “доспівує” внутрішній світ героя.

Чи зберігаються жорсткі методи викладання, які докладно описані в кіно і літературі?

Балет – це в першу чергу жорстка дисципліна, і це залишається сталою величиною. Але звичайно у сучасному світі методика та підхід трохи видозмінюються.

Сучасне покоління студентів зовсім інше. Діти не пристосовані до труднощів, у них немає міцної ментальної внутрішньої сили.  Їх виховують як самодостатніх особистостей. З інтернету підлітки швидко вихоплюють психологічні поняття, не розуміючи їх значення й самостійно собі ставлять діагнози. Це може створювати зовсім недитячі проблеми.

У початковій школі в США навіть відверто запитають: «Хто ти? Хлопчик чи дівчинка? Чи воно?». Сучасні діти мають право вибору, у них є інтернет, доступ до інформаційного ресурсу, якого не було у нас й ми собі не задавали стільки внутрішніх питань, як вони. Ми довіряли батькам — вони знають як краще й ти робиш те, що тобі кажуть мама та тато, маєш гарний результат. 

Через це набагато складніше зробити правильний вибір. Звичайно викладачам теж треба адаптуватись до такого покоління. Освітня система має постійно трансформуватися.

На мій погляд, є три кити: дисципліна, любові, до своєї справи, високий професіоналізм, тобто знання якими людина хоче ділитись. Дитина бачить, що педагог вкладає в не ї душу, відчуває його любов. Звичайно, вона буде тягнутись до педагога й бігти на заняття.

Сукня Milla Novias

Чи доводиться Вам стримувати себе, щоб не розкричатися на студентів через недосконале пліє?

Ніколи себе не стримую, коли я викладаю. Я вкладаю душу й емоції, тому можу підвищувати тон.  Якщо ти небайдужий, ти спілкуватись зі студентами спокійно, статечно — це не з моїм психоемоційним складом. Педагог задає камертон своїм студентам та учням. Але й учні мають багато працювати й, в першу чергу, із проводити із собою внутрішню роботу.

У балеті ти можеш бути сильним та юрким, як півзахисник, витривалим як марафонець, сміливим як чемпіон… Є те, що не підвласно нікому, крім природи. Дар від народження, поцілунок долі — твоя пластичність та координованість. Проте якими б досконалими вони не були, цього завжди для артиста замало. 

Тому усе твоє балетне життя, ти є у спарингу зі своїм тілом. Кожного дня ти «ламаєш» себе у змаганнях твого тіла завернути ноги у природню шосту позицію. Пропустиш день — і починаєш все спочатку. Мʼязи та сухожилля залюбки повертаються у своє зручне існування. Перепрацюєшь —і тіло тобі відповість помстою, закаменів ніби істукан.

Ти навчаєшся знаходити ключі та спільну мову зі своєю природою. Намагаєшся приборкати її та показати «хто у хаті головний». І знаходиш у цьому постійному пошуку ту ідеальну рутинну тортуру, яка стає рушієм подальшого розвитку.

Тоді відбувається парадокс — тіло стає підвладною тобі глиною, а ти — вправним майстром. Вчишся обманювати себе. Змушуєш мозок притупляти біль і не питаєш себе: «А чи є в тебе ще сили?». Ігноруєш кордони можливих здібностей, щоб досягти максимального результату. Все задля того, щоб під світлом софітів, в оваціях, почути саме той внутрішній голос, який скаже: «Молодець! Ти зробила все, що могла до останньої краплі та  дійсно варта сцени та сценічного життя!».

Хочемо привітати Вас з прем’єрою “Коппелії”. В своєму Інстаграм Ви написали, що “танець під час війни — символ того, що життя продовжується…”.

Дякую за теплі слова та підтримку. Ця вистава — це наш спосіб сказати світові та українцям, що ми незламні, що наше життя продовжується попри всі труднощі. Культура є живим організмом, який потребує постійного розвитку та підтримки. Наша команда в Коледжі працює над тим, щоб виховувати нове покоління талантів, які будуть нести нашу спадщину далі. Учні та студенти танцювали на гарному професійному рівні, що відзначило й керівництво Національної опери України й самі глядачі.

Цей вечір прем’єри відкрив нові імена балету. Особливо радію за студентів, що без 5 хвилин вже стануть артистами, на цій виставі у них було все по-справжньому та по-дорослому. На високому рівні.

Сукня KATERINA RUTMAN

Чи відчуваєте, що на Ваших плечах лежить особлива місія — зберегти та примножити культурну спадщину свого народу?

Я це відчувала і 10 років тому, коли ще не була керівником коледжу. Разом з Олександром Стояновим, ще задовго до війни, ми намагались популяризувати український балет: організовували міжнародні фестивалі й запрошували на них світових зірок балету, відновлювали фестиваль Сержа Лифаря. Окрім того, запрошували танцювати наш національний скарб «Лісова пісня» закордонних артистів, щоб вони вчили та танцювали саме український балет, показували у своїх соціальних мережах. Це було вперше в історії України. 

Після повномасштабного вторгнення ми ставили «Лісову пісню» в США. Та будемо чесними — один в полі не воїн. Це має бути не приватна ініціатива. Щоб досягти успіху треба вкладатися у десятирічні промо, створювати планову державну програму з відповідним фінансуванням. На жаль бажання та любові до своєї країни декількох людей недостатньо.

сукня MILLA NOVA

Як Ви думаєте, що буде з українським балетом через 50 років?

Важко сказати, оскільки класичний балет в усьому світі проходить трансформацію. Є тенденція до зменшення кількості чоловіків і одночасно ми бачимо, що чоловіки танцюють жіночі партії. У багатьох театрах світу, чоловіки вимагають танцювати жіночі партії — одягають тіари, пачки й танцюють на пуантах. 

Одна із прим балерин в Берліні – чоловік. Часто за кордоном в жіночому кордебалеті можна побачити чоловіків. Вони вимагають за гендерною рівністю ці партії, адже вважають себе жінками. Це трансформація свідомості. 

Класичні канони повністю руйнуються на наших очах.  Важко передбачити, що буде за 10 років, не те що за 50. Мова не лише про український балет, а й про світовий. Зараз у репертуарі світових переважає сучасна хореографія: неокласика, фьюжн, а не класичний балет. 

Нещодавно я була запрошена на звітній концерт Академії Принцеси Грейс. Вони танцювали у оперному театрі Монако. Танцювала вся академія, хоча випускників було небагато цього року — 5 хлопців і 4 дівчинки. Це був грандіозний концерт на 3 акти. Було багато роздумів під час звітного Гала Концерту, різні емоції, враження й тихий біль за наших дітей, бо у нас немає такого фінансування, як тут. 

Вони максимально вкладаються, підтримують балет й на державному рівні розуміють, що балет – це їх візитівка. За кордоном у дітей мистецтва вкладають гроші та популяризують не лише театр та мистецтво, а й свою школу і країну. 

Дирекція має фінансову підтримку на пошук талантів. Це можливість їздити світом, шукати та запрошувати найкращі скарби для майбутнього розвитку балетного мистецтва саме у свою школу. Маю надію, що колись у нас буде можливість пропонувати найкращі умови для талановитих дітей, як це було колись. Щоб коли вони обирали, куди їм поїхати навчатись: в Німеччину, у Францію чи США, а при цьому обирали Україну.

Який найцінніший урок Ви винесли з життя? Якою власною мудрістю Ви поділитеся із дітьми, з майбутніми онуками?

Я скажу своїм дітям, щоб вони для себе ніколи не вибудовували кордони свідомості, не обмежували у голові власні можливості та завжди мріяли масштабно.

сукня J'AMEMME

Фото та стиль: AGAPOV & ARNO Партнери: GURANDA, ARTICHOKE, NOVIAS, KATERINA RUTMAN, J'AMEMME, MILLA NOVA